26.04.2022 Реалізуємо освітні завдання за темою: “Парк професій: спілкування з майстрами” (підтема: “Хочу бути художником”)

1. Шановні батьки, запропонуйте дитині розглянути портрет художника і обговоріть його (Автопортрет О. Шуляка). Зверніть увагу дитини на предмети, які допомогли  художнику створити власний портрет.
2. 

 2. Полілог «Що б ми втратили, якщо не стало художників?».

 Запитання до дитини:

• Що ти знаєш про професію художника?
• Чи може будь-хто стати художником?
• Чому творчість художника така важлива?

 

3. Прочитайте дитині рядки із вірша Л. Повха «У небі», запропонуйте намалювати, виліпити чи зробити аплікацію відповідно до прослуханих рядків.

 На м’якій хмаринці,

Сплять собі малятка – зорі-зоренята.

Зіронька хитається…

Добре всім дрімається.

 

 4. Прочитайте дитині казкову історію про Незнайка, який спробував бути художником. Після прочитаного розпитайте дитину, яких помилок він припустився під час опанування професії художника.

«Як Незнайко став художником» з повісті «Незнайко в сонячному місті» М. Носов

Тюбик був дуже хороший художник. Одягався він завжди в довгу блузку, яку називав балахоном. Варто було подивитися на Тюбика, коли він, нарядившись у свій балахон і відкинувши назад своє довге волосся, стояв перед мольбертом з палітрою в руках! Кожний одразу бачив, що перед ним справжній художник.

Після того як ніхто не захотів слухати музику Незнайка, він вирішив стати художником. Прийшов він до Тюбика й каже:

– Слухай, Тюбику, я теж вирішив стати художником. Дай мені яких-небудь фарб і пензель.

Тюбик був добрий малюк, він подарував Незнайці свої старі фарби і пензлик.

В цей час до Незнайка прийшов його приятель Гунько. Незнайко каже:

– Сідай, Гунько, я тебе малювати буду.

Гунько зрадів, сів мерщій на стілець, і Незнайко почав його малювати. Йому хотілось намалювати Гунька дуже красивим, от він і намалював йому червоний ніс, зелені вуха, сині губи й оранжеві очі. Гунькові кортіло швидше подивитись на свій портрет. Від нетерплячки він навіть не міг усидіти спокійно на стільчику і весь час вертівся.

– Не крутись, не крутись! – казав йому Незнайко. – А то несхожим вийдеш.

– А тепер схожий? – запитав Гунько.

– Дуже схожий, – відповів Незнайко й прималював йому фіолетовою фарбою вуса.

– Ану покажи, що вийшло, – попросив Гунько, коли Незнайко закінчив портрет.

Незнайко показав.

– Та хіба я такий? – закричав Гунько з переляку.

– Звичайно, такий. Який же ще?

– А вуса навіщо намалював? У мене ж вусів нема.

– Ну, виростуть колинебудь.

– А чому ніс червоний?

– Це щоб було красивіше.

– А чуприна чому голуба? Хіба в мене голуба чуприна?

– Голуба, – відповів Незнайко. – А коли тобі не подобається, я можу зробити зелену.

Ні, це поганий портрет, – сказав Гунько. – Дай я його порву.

– Навіщо знищувати художній твір? – заперечив Незнайко.

Гунько хотів одібрати в нього портрет, і вони почали битися. На шум прибігли Знайко, лікар Пілюлька та інші малюки.

– Ви чого б’єтеся? – питають.

– Ось, – закричав Гунько. – Розсудіть ви нас: скажіть, хто тут намальований. Правда, це не я?

– Звичайно, не ти, – відповіли малюки. – Тут якесь опудало горохове намальоване.

Незнайко каже:

– Ви не догадалися тому, що тут нема підпису. Я зараз підпишу, і все буде зрозуміло.

Він узяв олівець і написав під портретом друкованими літерами: «Гунько». Потім почепив портрет на стіні і сказав:

– Хай висить. Усі можуть дивитися, нікому не забороняється.

– А я прийду вночі, – сказав Гунько, – і знищу цей портрет.

– А я вночі не ляжу спати й стерегтиму, – відповів Незнайко.

Ображений Гунько пішов додому, а Незнайко й справді не ліг увечері спати.

Коли малюки поснули, він узяв фарби і заходився всіх малювати. Пончика він намалював таким товстим, що той навіть не вмістився на портреті. Поспішайка намалював на тонесеньких ніжках, а ззаду чомусь домалював собачого хвоста. Мисливця Кульку намалював верхи на Бульці. Лікареві Пілюльці замість носа намалював градусник. Знайкові, хтозна для чого, намалював ослячі вуха. Словом, усіх понамальовував у смішному й безглуздому вигляді.

До ранку він розвісив ці портрети на стінах і зробив під ними написи, так що вийшла справжня виставка.

Першим прокинувся лікар Пілюлька. Він побачив на стіні портрети й засміявся. Вони йому так сподобалися, що лікар навіть начепив на ніс окуляри й став розглядати портрети дуже уважно. Він підходив до кожного портрета, дививсь і довго сміявся.

– Молодець, Незнайко! – говорив лікар Пілюлька. – Ніколи в житті я так не сміявся.

Потім він зупинився біля свого портрета і строго спитав:

– А це хто? Невже це я? Ні, це не я! Це дуже поганий портрет. Ти краще зніми його.

– Навіщо знімати? Хай повисить, – відповів Незнайко.

Лікар Пілюлька образився і сказав:

– Ти, Незнайку, мабуть, хворий. У тебе щось з очима трапилось. Де це ти бачив, щоб у мене замість носа був градусник. Доведеться тобі на ніч касторки дати.

Незнайко дуже не любив касторку. Він злякався й каже:

– Ні, ні. Тепер я сам бачу, що портрет поганий.

Він зняв з стіни портрет Пілюльки й порвав його.

Слідом за Пілюлькою прокинувся мисливець Кулька. І йому портрети сподобались. Він ледь не луснув зо сміху, дивлячись на них. А потім побачив свій портрет, і настрій у нього одразу зіпсувався.

– Це поганий портрет, – сказав Кулька, – не схожий на мене. Ти зніми його, а то я ніколи не візьму тебе на полювання.

Довелося Незнайкові і мисливця Кульку із стіни зняти. Так було з усіма. Всім подобались портрети інших, а свої не подобались.

Останнім прокинувся Тюбик, який любив спати довше за всіх. Коли він побачив на стіні свій портрет, то страшенно розсердився і сказав, що це не портрет, а бездарна, антихудожня мазанина. Потім він зірвав із стіни свій портрет і відібрав у Незнайка фарби й пензлик.

На стіні залишився тільки Гуньків портрет. Незнайко зняв його й пішов до свого приятеля.

– Хочеш, Гуньку, я подарую тобі твій портрет, а ти за це помиришся зі мною, – запропонував Незнайко.

Гунько взяв портрет, порвав його на клаптики й сказав:

– Згода, мир. Але дивись мені: якщо хоч раз іще намалюєш, нізащо не буду миритися.

– А я нікого більше не малюватиму, – відповів Незнайко. – Малюєш, малюєш, а ніхто й спасибі не скаже, всі тільки лаються. Не хочу більше художником бути.

5. Запропонуйте дитині виконати завдання №10 у Книзі дошкільника. Завдання №11 в Книзі дошкільника допоможе Вам познайомити дитину з різними типами професій (людина – людина, людина – природа, людина – знакова система та ін.)

Вихователі: Шевчук Н.І., Зимовець Т.С.