22.04.2020р . – Психологічна готовність до школи

Психологічна готовність дітей
до навчання в сучасній школі

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального введення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

У психологічному словнику поняття «готов­ність до шкільного навчання» розглядається як сукупність морфофізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання.

Готовність до шкільного навчання — це бажання та усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх суперечностей, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття «готовність до школи» визначив Л. Венгер. Він вважав, що готовність до школи — це певний набір знань і вмінь, у якому повинні існувати всі інші елементи, хоча рівень їх розвитку може бути різний. Психолог Н. Гуткіна під психологічною готовністю до навчання у школі розуміє необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння нею шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків.

Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психолгічна готовність передбачає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції», здатність управляти своєю поведінкою, розумовою діяльністю; певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — навчальною.

Психолог І. Кулагіна виокремлює такі основні аспекти психологічної готовності: особистісну (мотиваційну) та інтелектуальну готовність до навчання у школі. Ці аспекти виявляться у розвитку мотиваційної, вольової, інтелектуальної та мовленнєвої сфер.

Особистісна та інтелектуальна готовність, на думку автора,є запорукою успішної навчальної діяльності дитини в школі,а також швидкого та результативного процесу адаптації її до нових умов шкільного життя.

У теоретичних працях Л. Божович основна увага приділяється значенню мотиваційної сфери у формуванні особистості дитини та зосереджується увага на її основній ролі у формуванні психологічної готовності до навчання дитини в школі. Науковець виокремлює дві групи моти­вів у навчальній діяльності: широкі соціальні мотиви до навчання, або мотиви, пов’язані «з потребами дитини у спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінках та схваленнях, з бажаннями учня посісти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин»; мотиви, пов’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або «пізнавальні мотиви дітей, потреба в інтелектуальній активності та в оволодінні новими вміннями, навичками та знаннями».

Готовність дитини до школи визначається з огляду на те, наскільки вона відкрита до здобуття нових знань і навичок, що допоможуть їй у майбутньому знайти гідне місце в суспільстві та задовольнити особисті потреби.

Поєднання цих двох аспектів, на думку Л. Божович, сприяють виникненню в дитини нового ставлення до навколишньої дійсності, яке автор називає «внутрішньою позицією школяра». Внутрішню позицію школяра Л. Божович вважає одним із критеріїв готовності до навчання у школі. Зазначимо, що на думку науковців, поняття «психологічна готовність до навчання» має сенс лише в умовах масового навчання в школі і не є актуальним під час індивідуального навчання.
Виокремимо та розглянемо основні компоненти психологічної готовності дитини до навчання у школі.

Поняття «фізичний розвиток» і «фізична підготовленість» дуже часто вживаються як синоніми, тому слід зазначити, що фізична підготовленість — це результат фізичної підготовки, досягнутий у результаті виконання рухових дій, необхідних людині для засвоєння чи виконання певної діяльності. Оптимальні фізична підготовленість назива ється фізичною готовністю. Фізична готовність організму дитини визначається морфологічним та функціональним розвитком.

Чудова фізична форма дитини є запорукою низького рівня втомлюваності під час шкільних уроків, і відповідно — гарних результатів у навчально-виховному процесі. До того ж добре розвинені м’язи сприятимуть вправному володінню дитиною власним тілом під час рухливих ігор, змагань, взаємодії з товаришами. Для успішного оволодіння письмом важливим є розвиток дрібної моторики рук.

Мотиваційна готовність

Мотиваційна готовність — наявність у дитини бажання вчитися. Цей вид готовності передбачає ставлення до навчальної діяльності як до суспільно значущої справи та прагнення до отримання знань. Передумовою виникнення цих мотивів є загальне бажання дитини вступити до школи та розвиток її допитливості.

Для того щоб дитина успішно навчалась у школі, вона передусім повинна прагнути до нового шкільного життя, нового формату навчальних занять, відповідальних доручень. На виникнення такого характеру прагнень впливають ставлення до навчання близьких дитині дорослих людей, а також її однолітків. Домінувальним у формуванні мотиваційної готовності до навчання у школі є прагнення дитини посісти нове соціальне положення.

Для дитини, яка готується вступити до школи, важливим є не лише ставлення до процесу навчання загалом, а й до вчителів, однолітків та до самого себе зокрема. Фахівці вважають, що на кінець дошкільного розвитку повинна формуватися така форма спілкування дитини з дорослими, яку можна охарактеризувати як позаситуаційно-особистісне спілкування. За умови такого спілкування дорослий стає для дитини незаперечним авторитетом, взірцем для наслідування та діловим партнером.

  Педагогічно правомірним є спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна лише відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання з теми, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Мотиваційна готовність до школи передбачає також певне ставлення дитини до себе. Продуктивна навчальна діяльність вимагає адекватного ставлення дитини до власних здібностей, результатів роботи, поведінки, тобто певного рівня розвитку самопізнання. Про рівень такої особистісної готовності дитини до школи зазвичай роблять висновки на основі спостережень за дитиною під час її роботи на групових заняттях та під час індивідуальних бесід із психологом.

Завтра ви дізнаєтесь, що означає «розумова, емоційно-вольова та комунікативна” готовність.