06.06.22р. – Творча майстерня / саморобні інструменти

Як виготовити музичний інструмент із того, що росте влітку

Психологи наголошують, що за умов підвищеної тривожності дітям надважливо отримувати приємний, конструктивний тактильний досвід — наприклад, щось майструвати з підручних матеріалів. А чому б не виготовити музичні інструменти? Пропоную вам і дітям власноруч зробити шумові та духові музичні інструменти буквально з чого завгодно — листочків, паличок тощо.

Споконвіку діти видобували музику з того, що їх оточувало, — з очерету, бузини, трави або листя. Найчастіше музичні іграшки виготовляла група дітей. У цьому процесі діти набували спільний досвід, практикували співпрацю, вчилися бачити світ як майстерню для своєї творчості.

Діти часто мають психологічну потребу створювати шум — кричати, стукати, свистіти. Саморобні музичні іграшки дають їм змогу насолодитися шумом, ще й перетворити його на мелодію. А процес творення тішить дітей не менше, ніж процес гри.

Перший український дослідник дитячої народної музичної іграшки Марко Грушевський описав, як діти роблять, зокрема, пищалки з листя: «Зірве дитя м’якого листка, покладе на кулак. Тоді притисне, щоб була ямка, і ляскає долонею зверху. Як бахне листок і порветься, тоді тою щілиною прикладають до губів та й пищать».

Одним із наймогутніших чинників винахідництва є слово «нібито» — сигнальне слово гри. Сила уяви оживлює звичайні предмети, перетворює будь-що на будь-що! А в процесі діти дізнаються про властивості матеріалів, охоче накопичують досвід, усвідомлюють власні можливості. Я пропоную вам, батьки, разом із дитиною зробити іграшки — музичні інструменти. З їхньою допомогою разом із дітьми спробуйте «оживляти» природу довкола себе, надавати їй звучання, підлаштовувати різні предмети під свої потреби. Важливо також, що коли діти працюють із природними матеріалами, то можуть задовольнити й потребу руйнувати — здебільшого для того, щоб тут-таки створювати щось нове.

Народні музичні інструменти власноруч із природних матеріалів

СВИЩИК З АБРИКОСОВОЇ КОСТОЧКИ

Кругліший край кісточки стираємо на рівному камені до утворення отвору. Через цей отвір виймаємо м’яку серединку. Прикладаємо свищик отвором до губ і дуємо — утворюється високий голосний звук.

СВИЩИК ІЗ ВОЛОСЬКОГО ГОРІХА

На одному з боків цілого волоського горіха посередині ножем або свердлом видовбуємо отвір, через який виймаємо ядро. Потім цим отвором прикладаємо до губ і знаходимо положення, при якому вийде свист.

СВИЩИК ІЗ ВЕРБИ

Беремо сиру вербу завтовшки, як великий палець. Де немає сучечка, відрізаємо навкоси. На тому косому краю, відступивши на півпальця, робимо неглибоку зарубку на паличці десь на півтора сантиметри. Колодкою ножика треба побити підрізану кору, щоб вона відстала, і зняти її. Потім зарубку трохи продовжуємо, зрізавши до краю, щоб було рівненько. Кору, яку зняли, треба натягнути назад — вийде свищик із порожниною всередині. Взявши свищик до губ, дмухаємо у прогалинку й видобуваємо свист. А якщо в цю прогалинку вкинути горошинку, то вербовий свищик не лише свистітиме, а й сюрчатиме.

ОЧЕРЕТЯНА ПИЩАЛКА

У нетовстій очеретині, біля колінця, надрізаємо «язичок». Беремо до рота все колінце з «язичком» і дмухаємо — воно пищатиме голосно і тонко.

ДРИКАВКА

До половинки шкаралупи волоського горіха щільно прив’язуємо міцну нитку, скручену вдвоє. У нитку встромлюємо паличку. Цю паличку відгинаємо, а потім відпускаємо — утворюватиметься звук.

ВУРКАЛО-ГУДОК ІЗ ДЕРЕВА

Беремо довгий ціпок. Вистругуємо гладеньку дощечку із соснини довжиною пів метра, шириною два — три пальці, а товщиною як соломинка. На цій дощечці з краю робимо дірочку,

крізь яку протягуємо міцну мотузочку і зв’язуємо дощечку з ціпком. Після цього потрібно вертіти ціпком дощечку над головою чи перед собою — у русі вона фурчатиме.

ВУРКАЛО-ГУДОК ІЗ ДЕРЕВА

Беремо довгий ціпок. Вистругуємо гладеньку дощечку із соснини довжиною пів метра, шириною два — три пальці, а товщиною як соломинка. На цій дощечці з краю робимо дірочку,

крізь яку протягуємо міцну мотузочку і зв’язуємо дощечку з ціпком. Після цього потрібно вертіти ціпком дощечку над головою чи перед собою — у русі вона фурчатиме.

ДУДКА З ГАРБУЗА

Біля самої огудини гарбуза відрізаємо дудку та листок так, щоб не зачепити колінця. На тому кінці, де листок відрізали від огудини, буде заглибина вздовж стебла, ніби ярочок. Цей ярочок

треба уздовж дудки прорізати ножем аж у середину так, щоб не зачепити другого боку дудки, і протягти не більше сантиметра. А ще — трішки розвести цей ярок, щоб ліпше проходило повітря. Узявши цей край до рота, дуємо — дудка дужо гудітиме і голосно пищатиме. А якщо зверху на дудці ближче до протилежного краю прорізати дірки на вісім пальців, то на дудці можна буде грати, як на сопілці.

СКРИПКА З ОЧЕРЕТИНОК

На очеретині від колінця до колінця надрізаємо дві тоненькі скалки завширшки 3—5 мм. Піднімаємо їх, заклавши під них по краях дві маленькі палички. Так само робимо з очеретини смичок. Лише на смичкові піднімаємо на паличках одну скалку, а не дві. Скрипочку беремо в руку й цигикаємо по ній смичком — виходитиме тоненький звук.

ЦИМБАЛИ З ОЧЕРЕТУ

Спочатку робимо кілька заготовок, як на скрипочку. Очеретинки можуть бути різної величини — від найдовшої до найкоротшої. Потім беремо дві довгі палички, наприклад тоненькі очеретинки, й на них нанизуємо всі заготовки. Цимбали готові! По них б’ємо паличками, і очеретинки бринчать.

ДЗИКАВКА

Поміж зубцями дерев’яного гребінця прокладаємо тоненький папірець. Злегка торкаючись до нього губами, дмухаємо в нього — виходитиме звук «дз-дз-дз».

Музичний керівник Притика Т.О.